За княжих часів розширилися зв'язки українських купців, пожвавився товарообмін і давні однодеревки вже не задовольняли потреб. До того ж часті морські походи князів потребували кораблів більшої місткості і з кращими морехідними якостями. Такими човнами стали так звані "побойні (набойні) лоді або "набої". Виготовляли їх так: спочатку видовбували однодеревного човна, а потім кріпили до нього шпангоути і оббивали дошками, нарощуючи до потрібної довжини та ширини. Для обшивки зазвичай використовували соснові дошки. Такий човен міг перевозити до трьохсот пудів (4,8 тонни) і був вже набагато кращим за свого попередника, як по місткості так і по морехідності. Був і інший шлях будівництва набойних подій. Він був набагото довший, але кораблі виходили ще більшими і практичнішими. Будували їх так: спочатку брали відповідних розмірів стовбур, потім по всій довжині розколювали десь до половини. Потім його(стовбур) усілякими способами розм'якшували (розпарювали, вимочували у воді) і поступово за допомогою розпорів та кілків розвертали, при цьому видаляючи зайву деревину. Потім до напів-циліндричної або майже плоскої основи, виготовленої таким чином, кріпили набої (звідси і назва), тобто шпангоути і обшивали дошками. Після того ставили щоглу і вітрило, додавали весла. Цільне дно забеспечувало велику міцність і водонепроникність, недосяжні для інших типів кораблів. Ширина такої лоді була більша за діаметр заготовки (тобто стовбура) вдвічі, а Іноді втрічі і стоновила від 3-х до 6 м. Такі кораблі можна було, на відміну від однодеревних, виготовляти великими серіями. Саме на таких кораблях київські князі ходили воювати Царгород. Поряд з набойними лоді.ями використовувалися також і звичайні лоді. Ще є згадка про морські лодії. Напевно це були такі самі набойні події тільки більші і краще споряджені. Згадки про події можемо побачити в "Руській правді" Ярослава Мудрого. Зокрема за крадіжку подій: "якщо хтось вкраде лодю - платить 7 кун і лодію має віддати власникові; за морську лодю - 3 гривні, за набойну - дві гривні". Так гривня мала 20 - ЗО кун, то морська ладя цінилася найбільше.
     Мистецтво виготовлення подій спочатку було доступно всім, хто володів сокирою та іншим столярским знаряддям. Та поступово, з ускладненням самих подій, почали вирізнятися майстри корабельники, щр займалися цим ремеслом. Серед кораблів та човнів того часу зустрічалися такі назви: паводок, учан (малі човни, які використовували для риболовлі, а також перевезення дрібних вантажів), струг (назва походить від способу виготовлення - обтісування колоди), насад, ладя, суд, човен, лодка (човни різного розміру і призначення). Великі лоді того часу вміщали від сорока ( як при поході Олега на Царгород) до ста ( як при поході на Каспійське море) чоловік. Серед термінології того часу зустрічаємо такі назви: ніс, корма (відповідно передня та задня частини корабля), пря (парус чи вітрило), керманич (капітан), набої (шпангоути). Вітрила на давніх кораблях були прямі, мали прямокутну або трайеційовидну форму. Виготовляли вітрила з простого полотна (кропини або товстини). Князі і воєводи на своїх човнах мали вітрила з дорожного полотна - паволок. В "Повісті времінних літ" Нестора зустрічаються такі слова (йдеться про похід Олега на Царгород 907р.): Олег сказав: "пошивайте Руси (варяги) паволочні вітрила, а словянам - кропи-няні. І пошматував їх (паволоки) вітер і сказали словяни: тримайтеся своїх товстин". Кольори вітрил теж були різні. На простих кораблях вони були білого чи сірого кольору, у князів і бояр - більш яскравого. Іноді використовували різну символіку на вітрилах (наприклад зображення сонця). Використовували на кораблях також різні линви (УЖІ, УЖИЩА), що служили для підтримки щогли, опускання та підйому вітрила та іншого. На воєнних лодях на борти прибивали щити, що захищали команду від ворожих стріл. Іноді події використовували для бою на землі. Тоді. лодю витягували на берег і використовували як фортецю. Наприклад так робили під час нападу печенігів. Великий вплив на український флот мали варяги та греки. Використовувалися варязькі та грецькі вдосконалення. Але важко сказати, що саме було запозичене, а що ні. Напевно, що поряд з слов'янськими кораблями використовувалися і варязькі.
     Кораблі варягів були до 20 метрів завдовжки, завширки 4-5 метрів, висотою близько двох метрів. Виготовлялися переважно з дуба, а також явора, ясеня, берези та липи. Основою служила балка до якої прибивали вигнуті поперечні ребра ( шпангоути), їх було до 20 штук. Зверху ребра скріплювалися балками. На балках дожили поміст (палуба). Зверху такий човен був оббитий дилями (дошками). На палубі містилися довгі низькі лави для гребців. Весла були близько З "х метрів завдовжки по 10 - 12 з кожного борту. Кермо позаду човна з правого боку було 3,5 метрів завдовжки. Щогла була висока " близько 20 метрів і на ній містилося вітрило, що мало форму трапеції ширшої знизу. Корпус такого човна був еластичним. Завдяки тому що ніс і корма були трохи підняті" човен добре обертався і взагалі мав дуже гарні мореходні якості. Такий корабель міг розвивати швидкість 18 - 20 км/год., що було дуже добре для того часу. Але наші пращури не тільки запозичували різні винаходи, а і намагалися створити свій тип бойового корабля. Так у літописі під 1151 роком (тоді якраз йшла війна за Київ і князь Ізяслав Мстиславович використовував кораблі для оборони Дніпра на доволі великій території - від Києва аж до устя Прип'яті) зустрічаємо такий опис кораблів; " Ізяслав штудерно і дивно побудував лодії: гребців в них не було видати, тільки весла було видко, а людей не видати, бо лоді були покриті дошками і вояки стояли на горі у бронях і стріляли; а керманичів було двоє, один на носі , а другий при кормі, і куди хотіли туди їхали, не повертаючи лодій" Дуже розвинутим був флот на річках, особливо на Дніпрі, а найбільша пристань була Києва. Флот широко використовувався як для мирних цілей так і для війни. В літописах зустрічаються такі згадки про використання річкового флоту: "Деревляни з Полісся до Ольги приїздили на човнах; коли на Київ напали печеніги в 968 році на допомогу столиці прийшли лодії, що стояли на лівому березі Дніпра; Володимир Великий у поході на волзьких болгар перевозив війська човнами; Ярослав Мудрий човнами спроваджував війська з Новгорода; човнами Йшли до порогів проти половців у 1068 p. та у ІІОЗр.; у 1150р. на стрічу князю Юрію; в 1160 p. - проти берладників на Олешшя; в 1041 p. Ярослав човнами поплив на Мазовше ( можливо Прип'яттю, а далі річками і болотами на Буг); у ІІ5І році Ізяслав боронив лінії Дніпра своїми човнами "билися, наїздили в насадах, брали у полон ці тих, а ті цих, - Ізяслав не дозволяв їм перебрести" В 1160 p. - бій за Десну біля Чернігова ( "билися за Десну завзято, одні на копях, другі в насадах їздили, і не пустили їх через ріку"). Для того, щоб перетягувати човни від однієї річки до Іншої використовували волоки (місця, де були заготовлені кругляки, тобто колоди, по яким перекочували човни). Це була дуже тяжка праця, але дозволяла значно скоротити шлях. Найвідоміший волок - від верхівця Дніпра до Ловаті ( на шляху до Балтійського моря). Дуже важкого була переправа через пороги. Цісар Константин Парфиродний (Багрянородний) дуже докладно описує подорож купців по Дніпру, а далі по морю: "Весною з усіх країв, що е під владою київського князя, збираються човни у Києві. Підвладні слов'яни, особливо кривичі, зимою вже вирубують дерево у лісах, роблять човни і на весну Дніпровими протоками везуть їх до столичного города. У Київщині переробляють ці човни (видно на варязький спосіб) дороблюють корми і весла та вантажать на них УСЯКИЙ припас. В червні ціла флота пушае з Києва до Витичева (дещо нижче по Дніпрі). Тут чекають три дні, коли зберуться човни з усіх сторін. Тоді пливуть рікою і доходять до Дніпрових порогів. (Назви порогів подаються у двох варіантах: руському (варязькому) та слов'янському). Перший поріг зветься Ессупі, що в обох мовах означає "не спи". Це поріг вузький, але по середині його е скелі круті і високі, що стремлять немов острови. Вода б'еться об них і піниться, спадає водопадом і счиняе страшний гул. Подорожні не відважуються сюди плисти, але пристають поблизу, висаджують на суходіл людей, а інші речі залишають у човнах; роздягаються, пробують ногами, щоб не вдаритися на камінь і палицями попихають човен уперед. З великою обережністю між кручами і берегами переходять цей перший поріг. Коли перейдуть небезпечне місце, забирають з берега решту люду і переходять до другого порога, що по-руськи зветься Ульворсі, по-слов'янськи - острівний поріг. І цей поріг,подібно до першого, тажкий же трудний для переходу; знову висаджують людей і перевозять човни як і попереднього разу. Подібним способом переходять і третій поріг, званий Геляндрі, що по-слов Енські значить "ГУК порога". Далі четвертий поріг, - що по-руські зветься Асіфор, по-словенські - Неясит (Ненаситець), бо У Скелях того порога криються пелікани. При цім порозі пристають усіма човнами до берега, висідають на суходіл і витягують човни з води. Невільники беруть на плечі човни і переносять їх або перетягують аж за поріг; там спускають знову на ріку і човни пливуть далі. П'ятий поріг по-руськи зветься Варуфорос, по-слов'янські - Вольний, бо він творить велике озеро; знов тут перепроваджують човни через закрути ріки. Шостий поріг по-руськи -Леанті, по-слов'нські - Вручий, тобто "кипуча вода" переходять так само. Пливуть далі й до самого порога званого по-руські Струвун, по-слов'янськи Напороже, що значить малий поріг. Далі - брід, званий Крарійським; сюди приходять печеніги, як ідуть на Херсонез. Цей брід такий широкий, як арена у цирку, а довгий, як далеко можна очима ДОГЛЯНУТИ АБО СТрілою дострілити. До цього місця доходять печеніги і тут б'ються з Руссю* Як перейдуть це місце, пристають до острову св. Григорія (Хортиця) і тут Складають свої жертви до великого дуба. Жертвують живі птиці, хліб, м^ясо і що хто мас. Що до птиць кидають жереб, чи їх зарізати, чи ПУСТИТИ Живими. Від цього острову вже нема небезбеки від печенігів.Звідси пливуть чотири дні, аж прийдуть до лиману на усті ріки Дніпра. Тут с острів святого Етерія (Березань), спочивають тут два або три дні, направляють свої човни, вітрила, щогли, корми. Звідси пливуть вздовж морського побережжя до устя Дністра і знову спочивають. При добрій погоді рушають далі, приходять до ріки Білої, відпочивають і доходять до устя Дунаю. Берегом біжать за ними печеніги; як море лине човни до берега, висідають усіІ спільно відбиваються від печенігів. Далі пливуть попри болгарське побережжя до Константинополя". "Це будешна і страшна, тяжка і трудна дорога" - закінчує свою сповідь цісар Константин.
     Наші пращури мали великий вплив на Чорному морі, недаремно за княжих часів його називали руським морем. Про могутність стародавнього українського флоту свідчать зокрема походи, які здійснювали наші князі. В літописах зустрічаються такі згадки про ці походи: І8 червня 860 року, за часів Аскольда та Діра київський флот (нараховував 200 кораблів) прийшов до Константинополя. Візантійський цісар Михаїл в той час був у Малій Азії. Київські дружини пограбували предмістя Константинополя і зі славою повернулися додому.
     Пізніше константинопольскій патріарх Фобій писав, що нападників змусив повернутися шторм, який розпочався коли одіж Божої Матері опустили у воду. Наступний великий морський похід був організований князем Олегом. Цей похід відбувся не тільки заради здобичі. Олег намагався добитися для Русі вигідних торгових угод. Мусимо зазначити, що Візантія не хотіла втрачати монополію на торгівлю на Чорному морі. Олег зібрав велике військо з варягів і підвладних племен (полян, деревлян, сіверян, дулібів, тиверців, хорватів,радимичів, вятичів, кривичів та Інших). Налічували по двісті кораблів по сорок чоловік в кожною (тобто близько 8000 чоловік). Інша частина війська пішла кінно. Греки замкнули місто і пристань. Війська Олега вийшли на берег і почали нищити околицю. Як розповідає легенда, Олег наказав зробити кораблям колеса. Потім на кораблях підняли вітрила і вони підкотилися під самий Царгород з ПОПУТНИМ вітром. Можливо, легенда перебільшує, хоча в той час і пересували човни по суші, та навряд вітер міг рушити важкі лодії. Напевно війська Олега підтягли (як це робили на волоках) човни до стін міста і використовували їх як невеликі фортеці. Так чи інакше , але греки мали просити миру і укладати мирний договір вигідний для Русі. Він зберігся, на жаль, лише частково:
     І. Греки забов'язалися заплатити по 12 гривень срібла за кожного волка і окрім цього мали дати дарунки для "великих князів", що володіли у Києві, Переяслові, Лгобече та інших великих містах.
     2. Послам, що приходять з Києва до Царгороду, цісар мав давати від себе утримання.
     3. Київські купці у ЦаргородІ мали діставати так звану місячну, тобто удержання протягом 6 місяців " хліб, м^ясо, рибу, вино, овочі. При повороті діставали на дорогу харчі і всіляке корабельне знаряддя, як вітрила, щнури, якорі.
     4. Олег мав обітницю, що його люди не будуть чинити шкоди у грецьких країнах. До Царгорода купці мали входити одними воротами, у числі не більше як 50 чоловік без зброї, під наглядом цісарського урядовця. Мешкати мали тільки в означенному місці, біля моностиря святого Мамонта.
     5. Умову заприсягли собі сторони: греки на хрест, варяги присягали на свою зброю і богів Перуна та Волоса.
     Цей договір, а також договір 911 p. заклали початок українського морського права. Опісля, протягом 20 років, не зустрічаємо згадок про походи на Візантію. Навпаки, розвивалася торгівля, а руські дружини наймалися на службу до візантійських Імператорів. Наприклад близько 911 року 700 воїнів - русичів брали участь у морському поході Візантії проти арабів (на стороні Візантії Інший значний похід на Чорне море був у 941 p. за часів князювання Ігоря. За літописними данними військо йшло на тисячі човнах /тобто число війська " 40000 чоловік, що напевно перебільшення/. Похід виявився невдалим. Хоча візантійський флот був набагато меньший, та набагато краще оснащений. Завдяки пристроям, що кидали вогонь /греки знали вже стрільний порох/ вони потопили багато руських човнів. В літописі є згадки про похід Ігоря на Візантію у 944р. Але в грецьких: літописах цей похід не згадується. Окрім-походів на Чорне море, за часів Олега Ігоря, були походи і на Каспійське море.
     Історик Табарістану Магомед Бен ель Хасан оповідає, що 909 або 910 року на Каспійському морі з'явилися 16 руських кораблів. Вони напали на місто Абесг, але місцевий намісник вночі догнав і погромив їх. Араб Масуд розповідає про великий похід на Каспій. 500 руських кораблів по 100 чоловік на кожному. Вони перейшли з Дону на Волгу волоком. Хазари заступили їм дороги, та коли руськи воїни пообіцяли віддати половину Здобичі, пропустили їх. Але коли руські дружини поверталися додому хазари перестріли і погромили їх. Війська Ігоря також ходили на Каспій. У місті Дербенті вони сідали на човни і пішли далі. ДОДОМУ вони повернулися з великою здобиччю. На деякий час морські походи припинилися. Святослав використовував човни тільки як транспорт під час походів на Болгарію. Володимир Великий човнами ходив на волзьких болгар. Останній похід на Візантію відбувся за часів Ярослава. Приводом до війни було вбивство київського купця у Константинополі і відмова цісаря дати за це викуп.Очолив похід Володимир (син Ярослава) і воєвода Вишата. Пливли вони на чотирьох сотнях човнів, їх шлях пролягав повз гирло Дунаю. Коли прийшли У Царгород спинилися у пристані Форос.
     Цісар Константин Мономах вивів проти ворога візантійські трієри, швидкі дромани та різні легкі човни. Сам він їхав на царському дромані. Київський флот стояв на якорах І бою не починав. Щоб виманити наші кораблі у відкрите море цісар вислав проти українського флоту трієри з штумним вогнем. Грецькі кораблі вдерлися між українськими човнами І почали стріляти: сім кораблів згоріло, три потонуло, один потрапив у полон. Український флот почав відступати та почалася буря і понищила багато кораблів, розбився і корабель княжича Володимира. Він мусив перебратися на корабель воєводи Івана Тваримирича. Багато човнів розбилося об скелі, греки налічили на березі 15 тисяч трупів. 24 грецькі трієри під проводом адмірала Костянтина Ковалкурія рутпили навздогін за руським флотом. Вони наздогнали його в якійсь пристані, але побачивши, що греків небагато скити ( як їх назвав грецький історик) перейшли У наступ, окружили грецькі кораблі і побили їх. Чотири трієри (адміральську у тому числі) взяли у полон. Решту трієр викинуло на берег і розбило. Цією перемогою закінчився останній за княжих часів по хід на Константинополь. Але не обійшлося і без жертв: частина війська, що за браком човнів мала повертатися суходолом, потрапила у полон до Візантії. В подальші роки через княжі міжусобиці Київська Русь вже не мала достатньої сили, щоб здійснювати морські походи. Натомість князі використовували іноді флот для боротьби між собою. З монголо-татарським нашестям Київська Русь втратила контроль над Чорним морем. Галицькі та волинські купці ще довгий час вели торгівлю з чорноморськими країнами. Затихла слава про український флот ...